Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2014 року Справа № 914/1853/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Божок В.С.,суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Гетьман Сагайдачний", м. Ходорів, Львівська обл.на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 рокуу справігосподарського суду Львівської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Гетьман Сагайдачний", м. Ходорів, Львівська обл.доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вінал Агро", м. Ходорів, Львівська обл.простягнення 120 613, 32 грн.

за участю представників

позивача: Мельник Н.С.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Гетьман Сагайдачний" (далі за текстом - ТОВ "СП Гетьман Сагайдачний") звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вінал Агро" (далі за текстом - ТОВ "Вінал Агро") про стягнення заборгованості за суборенду земельної ділянки в розмірі 103 300, 01 грн., 3 % річних в розмірі 15 350, 61 грн. та 1 962, 70 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Львівської області від 04.07.2014 року залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що за відсутності передбаченої законом обов'язкової державної реєстрації договір суборенди земельної ділянки не є вчиненим, у зв'язку з чим у сторін не виникли взаємні права та обов'язки згідно вказаного договору, зокрема, і щодо сплати суборендної плати.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "СП Гетьман Сагайдачний" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Львівської області від 04.07.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 року - скасувати і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

ТОВ "Вінал Агро" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Львівської області від 04.07.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 року - скасувати і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2013 року ТОВ "СП Гетьман Сагайдачний" (орендар) та ТОВ "Вінал Агро" (суборендар) було укладено Договір суборенди земельної ділянки (далі за текстом - Договір), відповідно п. 1.1 якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Вербицької сільської ради Жидачівського району Львівської області.

Згідно з п. 1.2 Договору вказана земельна ділянка знаходиться в орендному користуванні орендаря у відповідності до договорів оренди земельних ділянок (паїв), між орендарем та громадянами, власниками земельних ділянок (паїв) на Вербицької сільської ради, Жидачівського району Львівської області (орендодавці).

Відповідно до п. 2.1 Договору в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 120 га.

Земельна ділянка передається в суборенду за актом приймання-передачі з метою вирощування сільськогосподарських культур (п. 2.2 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору він укладається на строк 7 місяців та діє до 30.07.2013 року, але в будь-якому випадку не менш ніж до закінчення збирання врожаю. В будь-якому випадку строк суборенди земельної ділянки не може бути меншим ніж завершення суборендарем повного циклу весінньо-польових/осінньо-польових робіт та робіт по збиранню врожаю, які здійснюються при сільгоспвиробництві.

В п. п. 4.1, 4.2 Договору сторони погодили, що за користування земельною ділянкою, суборендар вносить суборендну плату в розмірі 147 571,44 грн., що становить 5 % він нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Суборендна плата виплачується трьома частинами, а саме: 30 % в строк до 28.05.2013 року, 30 % в строк до 10.06.2013 року та 40 % до 30.07.2013 року на розрахунковий рахунок орендаря.

Згідно з п. 5.1 Договору земельна ділянка передається в суборенду та повертається з суборенди за актом приймання-передачі.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.01.2013 року орендар передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування вказану земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що підтверджується Актом прийому-передачі об'єкта суборенди (земельної ділянки) за Договором суборенди від 01.01.2013 року.

На підставі Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 9 від 31.05.2013 року відповідачем було здійснено оплату суборенди земельної ділянки в сумі 44 271, 43 грн.

Вважаючи, що розрахунок з ним проведений частково, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення решти орендної плати за суборенду земельної ділянки в розмірі 103 300, 01 грн., 15 350, 61 грн. 3 % річних та 1 962, 70 грн. інфляційних втрат.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення орендної плати за суборенду земельної ділянки, 3 % річних та інфляційних втрат, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу України.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ст. 11 Цивільного кодексу України). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного Кодексу України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється (ст. 8 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема, згідно частини 4 вказаної статті правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до положень ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Також приписами ч. 5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Однак, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що державну реєстрацію Договору суборенди земельної ділянки від 01.01.2013 року у встановленому законодавством порядку здійснено не було, а тому такий Договір є неукладеним.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджуюється з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що за відсутності передбаченої законом обов'язкової державної реєстрації договору суборенди земельної ділянки такий договір є неукладеним, у зв'язку з чим у сторін не виникли взаємні права та обов'язки згідно вказаного договору, зокрема, і щодо сплати суборендної плати.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ТОВ "СП Гетьман Сагайдачний", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних та обгрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2014 року у справі № 914/1853/14 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга